Кореличские поэты делятся майским настроением

Няхай вясна падорыць шчаслівыя імгненні…

Радуецца вясноваму абнаўленню зямля, кожны дзень дабаўляе новыя прыгожыя фарбы ў навакольны пейзаж. Красавік і май, як сапраўдныя джэнтэльмены, не шкадуюць іх для стварэння непаўторнага малюнку, які захапляе, нараджае радасць. Мы ўжо жывём чаканнем дарагіх для кожнага з нас святаў — Дня Перамогі, Вялікадня — і незалежна ад сябе, адчуваем, як пераплятаюцца яны са смуткам аб загінулых у Вялікай Айчыннай вайне, у канцлагерах; жывём памінальнай сутнасцю Радаўніцы, заглушаем трывожны званочак, нарастаючы ў душы, які напамінае аб узнікшай пагрозе шчасліваму жыццю роднай Беларусі. І насуперак усяму верым: ніхто не зможа парушыць дарагой цаной заваяванае шчасце! Марым, працуем, будуем, вырошчваем ураджай, множым дабрабыт, кахаем, умеем заўважаць навакольную прыгажосць. Такі настрой напаўняе вершы аўтараў сённяшняй «Рэчанькі».

Са святамі вас, паважаныя чытачы, няхай вясна прынясе вам новыя шчаслівыя імгненні! Цаніце мір, дарыце людзям Дабрыню і Спагаду сваіх сэрцаў.

Галіна КАЛТУНОВА

Низкий поклон вам, ветераны!
Посвящается моей бабушке Кандрашовой Ольге Николаевне из д. Кальчичи, малолетней узнице концлагера.

Весна, весна! Пришла опять!
Сирени дивный аромат!
Бегут ручьи, поют птенцы…
Держу портрет, на нем солдат.

Как страшно было понимать,
Что не вернешься ты домой.
Но долг — Отчизну защищать —
И шел солдат в последний бой…

Как будто он мне улыбнулся,
Рукой затылок почесал,
Кивнул и быстро отвернулся:
Он знал, за что он воевал!

И захотелось рассказать мне
Ему о том, как мы живем.
В его глаза я заглянула…
Остались вдруг мы с ним вдвоем.

Солдат как будто повернулся,
Глядели мы глаза в глаза.
Он, показалось, улыбнулся,
А по щеке текла слеза…

Война, война! Как много горя
Ты в наши семьи принесла!
Но помним наших мы героев
И благодарны им сполна!

Низкий поклон вам, ветераны,
За ваши подвиги и труд!
Спаси6 Победе нашей

Мы будем ныне отмечать.
И мира всем, добра, здоровья
Хочу сегодня пожелать!
Елена КРАВЧЕНКО

Чарнобыль
Ты ў сэрцах, ты ў душах,
Ты ў нашых касцях, ты ў крыві…
Колькі мар ты парушыў!
У небыццё хутчэй адплыві.
Не згаджаецца, не згаджаецца,
Пагражае новымі здзекамі…
Часта дзеткі нараджаюцца
Вельмі хворымі,
Нават калекамі.
Пад нябёсамі, над палеткамі,
Над лугамі і кветкамі
Дваццаць шостага. Красавік
Гадоў працягвае лік…
Квецень бела-ружовых садоў,
Памяць светлых гадоў
Закрый чысцінёй смугу!
Прагані бяду і тугу!
Прымані белых птушак-буслоў
Перазвонам тугіх каласоў…
I з маёй Беларусі назаўжды, назаўжды
Хмары чорнай тугі прагані,
прагані,
прагані!..
Аляксандра ПАНАСЕНКА

Прабач мяне, тата…
Дыялог перад Радаўніцай

Прабач мяне, тата,
Прабач мяне, мілы:
То ўнукі, то праца, то так мітусня!..
Даўно не наведвала роднай магілы,
Даўно не была на ёй, татачка, я.
Ды ведаю, тата, што ты не крыўдуеш,
Бо крыўды не ведаў, як жыў на зямлі,
Бо жыў для людзей ты — тваёй дабрынёю
Яны, бы ад печкі, сагрэцца маглі.
Жыццё тваё, тата, было несалодкім,
Ды для нараканняў ты слоў не знайшоў.
І восеньскім ранкам з усмешкай на вуснах
Ад нас назаўжды ты ў свет іншы пайшоў.
Даруй мне, мой любы,
Даруй мне, мой мілы:
То нейкія справы, то так мітусня…
Тваю я наведаю хутка магілу,
Душою з табою заўжды, тата, я.
Раіса РАМАНЧУК (ШЫМКА)

ПРОЛЕСКИ
Еще не весь растаял снег
Под елями в низине,
И на ветру дрожит орех
На солнечной вершине.
А под березкой у реки,
Среди листвы осенней,
Раскрыл несмело лепестки
Цветок первый весенний.
Как будто соткан из мечты
Или рожден любовью.
Он столько неги, теплоты
Вдруг подарил раздолью!
На мир восторженно взирал,
Сверкал голубизною,
И лес весенний оживал
Пред этой красотою.
Пусть вечной вестницей весны
В лесах и перелесках
Коврами стелются цветы моей страны —
Цветут пролески.
Леонила ДЕНЬКЕВИЧ

Вясновыя клопаты
Ужо вясновыя праменні,
Сагрэлі чорную зямлю,
І ў людзей расце імкненне
Правесці хуткую сяўбу.

Закласці новы хлеб у глебу
І ўжыць у справу кожны час,
Каб чым было нам за абедам
Гасцей у доме частаваць.

Каб не гуляў у засеках вецер,
Каб былі поўныя яны,
Патрэбна ў полі аж пад вечар,
Каб не сціхалі трактары.

А за такое вось старанне,
За клопат да яе, зямлі,
Яна стрымае абяцанне —
І вынік будзе неблагі.
Міхаіл СІНІЦА

САДОВНИК С ВОЛШЕБНОЙ ДУШОЮ
В весеннем саду белоснежный цветок
На радость земле появился.
И каждый рожденный весной лепесток,
Земной красотою светился.

От сладкого звона рассвета и птиц
Он впитывал ласку и нежность.
И сотни прохожих улыбчивых лиц
Влюблялись в его белоснежность.

Но только один его тайну берег —
Садовник с волшебной душою.
И цвет, умиравший от чьих-то сапог,
Он поднял своею рукою.

Его перенес он в цветущий свой сад,
Уже не скрывая эмоций…
Ах, знать бы еще, где — таких вот — растят
Садовников, добрых, как солнце!..
Светлана МОНИЧ

А надо ли дворец?
А ты хотела дом, богатый и большой,
Не дом, а прямо царские хоромы.
А нужен был хоть маленький, но свой,
И чтобы счастье жило в этом доме.
В твоих мечтах — богатство, слава и успех,
Но там всегда интриги, козни, зависть.
А счастье настоящее — где детский смех,
Где каждый миг, прожитый вместе, в радость.
Тебе ничто не интересно, денег кроме,
За звоном их не слышен стук сердец.
И если нету счастья в малом доме,
Скажи: «А нужен ли дворец?»
Хочу, чтоб там с тобою жили,
Где век друг друга бы любили…
Павел КРАВЕЛЬ

Малітва мая і споведзь
А я адчуваю патрэбу
У сцяжынцы дзяцінства адзінай.
У старасці так патрэбна
Быць звязанай з малою радзімай.
Мой кут, дзе гады-дзянёчкі
Бруіліся так шчасліва,
Пад бэраю ў садочку,
Пад ясенем і язмінам.
Дзе водар ад кропу і кмену,
Азораны луг дзьмухаўцамі,
У затоках пах ад аеру
Між Нёманам і Пескаўцамі.
Дзе ў садзе салоўка галосіць
У спевах сваіх дзівосных,
Дзе многа стагоддзяў варожыць
Зязюля світанкам росным.
Мой верш нарадзіўся першы
Ля лоз, дзе крынічка бруіла,
Дзе сцяжынкай пясчанаю пешшу
З сябрамі ў школу хадзіла.
Няўмольна бягуць гадзіны…
Паспець бы мне шчыра прамовіць:
— Бацькоўскі мой край, адзіны,
Малітва мая і Споведзь!
Марыя ПАЛУЯН

Тайны бессонницы
Из тишины ночной, что дремлет за околицей,
Как родниковая вода, прозрачна и светла,
Приходит к нам порой нежданная бессонница
Уже не та, что в ранней юности была.

С бессонницей теперь поспорить очень сложно,
И даже в полночь сквозь открытое окно
С ней распрощаться просто невозможно,
Как ни гони, она вернется все равно.

Что принесет на этот раз нам, — неизвестно,
Быть может, сто проблем, неразрешимых до утра,
Или сюжет для размышлений интересный,
Тот, что наполнит чашу счастья и добра.

У каждой ночи, знаем, есть свои секреты,
Их, несомненно, дарит самый трудный день,
А звезды в небе все рисуют нам портреты,
Которые не сможет скрыть сплошная тень.

Ночь все длиннее и не в силах ждать рассвета,
Все передумано, терпенья больше нет.
Кого и в чем винить, все остается без ответа,
И кто бы смог дать самый искренний совет?

Ах, если бы бессонница все тайны разгадала,
Те, что приносит людям долгожданная весна,
Ушла бы навсегда и на прощанье пожелала
Здорового, спокойного и сказочного сна.

И сколько б ни бродить по неизведанным дорогам,
Переосмыслить стоит все сначала и понять,
А то, что создано и послано нам Богом,
Всем сердцем надо балгодарно принимать.
Анна КОЗЕЛ (ДУБИЦКАЯ)

ПРАЗ ТЫДЗЕНЬ — ВЯЛІКДЗЕНЬ!
Чырвоныя ніці і жоўтыя стужкі,
Галінак вярбы маладзенькай вясна…
У новай спадніцы, як сіняя птушка,
Мая баба Ніна ляціць да акна.

— Не я б ‘ю, вярба б ‘е, праз тыдзень —
Вялікдзень!
Гатуйцеся, дзеткі, да свята са свят!
— Не я б ‘ю, вярба б ‘е, праз тыдзень —
Вялікдзень!! —
I большае нешта гаворыць пагляд…

Мая залатая, на сэрцах узыдзе,
Як спелае збожжа, твая дабрыня!
— Не я б ‘ю, вярба б ‘е, праз тыдзень —
Вялікдзень!—
Шапоча зялёным лісточкам вясна…

Святлана МОНІЧ